forkredit.com | www.sadowod.com | - | finntalk.com
ЯК ЦЕ БУЛО. СЬОГОДНІ СТРИЯНИ СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ ПРАПОРА

ЯК ЦЕ БУЛО. СЬОГОДНІ СТРИЯНИ СВЯТКУЮТЬ ДЕНЬ ПРАПОРА

Стрий. Місто, яке живе своїм життям. З прикарпатською гостинністю, гарячими серцями та особливим відчуттям часу. У відголосках історії на маленьких просторих вуличках тут пульсує життя з своїм нестримним, як гірська річка прагненням до свободи. Не дивно, що саме це невелике містечко на перехресті торгівельних шляхів нерідко ставало рушієм соціальних та й політичних подій в країні. Місцеві зможуть багато цікавого розказати, дай тільки привід.

Мова піде про день, які самі стрияни визнали Днем незалежності рідного міста. Йдеться про 14 березня 1990 року. Саме тоді Стрий став першим містом в Україні, в якому ще при радянській владі підняли синьо-жовтий прапор над тоді ще радянським органом влади.

Для нас вже стало звичним бачити синьо-жовтий стяг на державних будівлях, на вулицях міст чи просто маленьку його копію в салоні авто. Сьогодні по-справжньому оцінити значення підняття державного прапора можуть тільки ті, в кого це право насильно намагаються відібрати. І якби не війна на сході, то навряд чи молоді люди коли-небудь змогли б по-справжньому зрозуміти, якою ціною його виборювали. Історія знає численні приклади, коли за розповсюдження української символіки кидали за грати, як «особливо небезпечних злочинців».

В ті часи знайти тканину для пошиття прапору було проблемою. Тому коли в кінці 80-хх вперше почали майоріти синьо-жовті навіть чоловіки не скупилися на сльози. То була перемога. Це означало, що битва, яка тривала десятиліттями, за право бути собою, бути вільними виграна.

«Я тоді працював столяром в ЖЕКу. І тут подзвонили з міської ради і кажуть, що треба прийти, щоб зняти червоний і потім добре закріпити синьо-жовтий прапор. Я прийшов, зняв радянський прапор і почав чекати, поки прийдуть люди. Добру годину чекав. Поки чекав на даху дивився на вулицю. Бачив, як починали збиратися люди. А в будинку навпроти міліціонери ходили і дивилися, що вже прапора нема», - розповідає Михайло Пірус. Він згадує той день, як один з найважливіших в своєму житті.

І хоч його ім’я залишиться невідомим для історії та внесок все ж значний. Адже Олегу Бойко, Оресту Галецькому, Богдану Ботвину, Василю Бичко потрібно було успішно завершити акцію. Не пасувало, щоб після стількох прикладених зусиль щось пішло не так.

«Людей тоді було тисячі. Всі плакали, плескали, кричали «слава». То було щось неймовірне, така радість, яку я передати не можу. А потім в небі появились журавлі. І вони якось так пролетіли, що замість звичайного ключа зробили тризуб. От тоді емоції переповнили настільки, що люди навіть говорити не могли. Всі обнімали один одного…», - навіть зараз при згадці про ті події у чоловіка світяться очі.

Якщо вірити деяким джерелам, то після того, як повісили стяг до командира військової частини прибіг його захеканий заступник зі словами «Товарищ командир! В городе прапора повесили!». Командир так перелякався, що оголосив термінове шикування, аби перерахувати всіх прапорщиків. І тільки після того, як всі були на місті зрозумів про якого прапора йдеться.

Вже декілька років поспіль в Стрию відзначають цей день. А в зв’язку з подіями на Сході одного разу навіть зробили народний суд на Путіним.

Загальна емпатія, що виникла через війну, економічну ситуацію не оминула і стриян. З початку Майдану люди допомагають всім, чим можуть. Проте, не обходиться і без тих, котрих війна не торкнулася. Та Стрий – це не те місто, в якому можна бути байдужим. Всі ми добре знаємо, що байдужість має занадто високу ціну.

Тому в критичних ситуаціях люди гуртуються і роблять здавалося б неможливе. Жаль тільки, що для того, щоб бути разом має ставатися щось погане.

Лічильник

2558282
Сьогодні
Вчора
Цього тижня
Минулого тижня
Цього місяця
Минулого місяця
Вся статистика
5890
6601
36857
2389633
124106
169363
2558282

Ваш IP: 54.80.180.248
СьогоднІ: 23-09-2017