forkredit.com | www.sadowod.com | �����-��������� | finntalk.com
АНДРІЙ КІТ: БЕЗ ЛИСТОПАДОВОГО ЧИНУ НЕ БУЛО Б УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

АНДРІЙ КІТ: БЕЗ ЛИСТОПАДОВОГО ЧИНУ НЕ БУЛО Б УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

З відродження пам’яті та історичної правди завжди починається відродження у інших сферах, економічній, культурній соціальній.

«Тож любіть своє, тримайтеся свойого і дбайте про своє...»

Митрополит Андрей Шептицький

Цього року ми відзначаємо 100-річчя української державності. Утворення ЗУНР на теренах Західної України належить до віхових подій українського державотворення. По-суті, Листопадовий чин і подальший розвиток та боротьба ЗУНР є віхою творення української державності, українських державних інституцій, української державної політики. Всього того, що ми розуміємо під словом «держава». Загалом, ми можемо посилатися на тисячоліття державної традиції в українців, але єдиний період, коли постала справжня українська держава з усіма її ознаками практично на всій території сучасної України, припадає на період 1918-1919 років.

ЗУНР довів усьому світу – українській державі бути

Саме створення та боротьба ЗУНР стали важливою основою для відродження Незалежної України вже у 1991 році. Адже до створення ЗУНР у Європі панувала думка про те, що «українці нездатні до державотворення». Цю думку активно нав’язували ті, хто претендував на українські землі, зокрема польська адміністрація. Варто нагадати, що  українці у межах Австро-Угорщини не мали надто широких прав. Попри усі зусилля українського духовенства, інтелігенції і простого народу, ця частина нашої України перебувала у статусі колоніального підпорядкування інших колоній таких, як Польща. Українців намагалися витіснити з усіх політичних та громадських органів  самоуправління. В економіці українцям намагалися залишити право бути виключно наймитами, виконувати чорну роботу. Тодішньому українцю нав’язувалася думка про те, що «ви нездатні створити незалежної держави», «у вас нічого не вийде».

Наприкінці жовтня 1918 року була навіть створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала перебрати на себе управління Галичиною. Ця комісія отримала підтримку серед європейських держав, які не вірили в українців. Лише Листопадова національно-визвольна революція у Галичині та створення ЗУНР показало всьому світу, що українці мають право на самовизначення. Цю історію варто пам’ятати сьогодні, коли нам деякі «радники збоку» намагаються розповісти про безперспективність незалежної, суверенної, сильної економічно і політично України. Коли нам кажуть, що з України всі виїдуть, а ми ніколи не будемо здатні здолати наші внутрішні проблеми «політичного дорослішання» без участі «іноземного поводиря».

Свій до свого по своє – основа української національної ідеї 

Однак ми маємо нашу історію, яка говорить протилежне. Наприкінці XIX сторіччя Митрополит Андрей Шептицький прийшов з програмою соціально-економічного розвитку у часи, коли українці здебільшого перебували у глибокій зневірі щодо покращення свого становища. Думали, що від них нічого не залежить. Андрей Шептицький говорив: «Що сказане про вас без вас, то проти вас...», - бо така система взаємовідносин не враховувала інтереси тих, про кого говорять, тобто громади. Під впливом Шептицького почалася активна інформаційна робота з донесення правильних цінностей та правильних ідей, які вказували на здатність українців бути успішними. Шептицький кликав починати роботу для успіху особистого, родинного, успіху громади – «тут і зараз», не чекаючи, поки таку роботу зробить «хтось». Все почалося з просвіти. Відновлення знань про історію, способи успішного господарювання. 

Відродження державницького духу українців почалося із звернення «до свого та місцевого». «Свій до свого по своє!» - стало наріжним каменем спочатку економічного, культурного, суспільно-політичного відродження, що будувалося на основі стратегії: «Українські гроші – в українські руки – на українські справи!». Головний же принцип діяльності кооперативного руху, який дав національне відродження усій Галичині, полягав у зверненні до місцевого, спільній дії підприємців, які виробляли товари та жертвували кошти на культурний і суспільний розвиток, спільній дії простих людей, які купували товари і тим самим допомагали розвитку підприємців і громади, спільній дії окремих українських представників місцевої влади (бо іншої в українців не було), які захищали інтереси громади та підприємницьких кіл. 

Одним з визначних діячів цього економічно-політичного руху тут на Стрийщині був отець Остап Нижанківський. Ця визначна особа була організатором української молочної кооперації в Галичині, ініціатором створення «Крайового господарсько-молочарського союзу», відомого пізніше у всій Східній Європі, як «Маслосоюз». У 1918—1919 рр. отець Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. Економічна основа дала поштовх до розвитку просвіти, спорту, патріотичного виховання. Значною мірою завдяки цьому кооперативному руху, що «ріс знизу» та сприяв патріотичному вихованню українця, вселяв у нього віру, були сформовані легіони Українських Січових Стрільців, що відіграли одну з вирішальних ролей у становленні ЗУНР у 1918 році. Завдяки цьому просвітницькому та економічному самоорганізованому русі 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші, як і у Львові, замайорів жовто-блакитний прапор, а Стрий чи не найдовше залишався українським містом. 

«Ставаймо до діла» - гасло мого прадіда, актуальне і сьогодні

Історія становлення ЗУНР тісно переплітається з нашою родинною історією. Мій прадід Микола Гошко жив і працював у ті ж часи, що вже згаданий отець Остап Нижанківський. Він належав до тієї категорії людей, які попри спротив йшли і робили не лише те «що хочеш», але й те «що треба». Здобував цінний досвід. Обрав військову освіту тоді, коли для більшості українців це означало важкий шлях з туманними перспективами кар’єрного росту, бо українців зневажали. Закінчив одну з найкращих військових академій тодішньої Європи. Отримав нагороди, зокрема хрест «За військові заслуги» та дві медалі «За хоробрість». Коли прийшов час Листопадової революції,  отримані Миколою Гошком знання знадобилися молодій українській державі. Він став  одним з тисяч тих українців, які взяли на себе відповідальність за долю свого народу попри несприятливі зовнішні обставини. Виконовував обов’язки коменданта Стрия, де дбав не лише суто про військові справи, а й про забезпечення громади усіма необхідними речами для життєдіяльності у непростих воєнних умовах.

Зокрема з наказів коменданта ми знаємо, що у Стрию створювалися організації для забезпечення соціально незахищених верств, ветеранів війни та членів їх родин. Йшлося не лише про українців, але й про польське населення, яке часто вороже ставилося до української державності. Проте саме такі дії військової адміністрації закладали основу правильного українського націоналізму, коли військові дії велися лише з тими, хто заперечував ідею української незалежності зі зброєю в руках, а не воювали з цивільним населенням. Тим самим приверталася повага до українців з боку інших націй. Миколі Гошкові належать слова, які, як на мене, можуть бути дороговказом для всіх нас і сьогодні. «Ставаймо до діла!» - йшлося в одній з відозв до людей. Це заклик до дії. До справи. 

images/09.2018/doshka_gosgko.jpg

Переконаний, сьогодні, згадуючи ті події Листопадової національно-демократичної революції, сотні українських родин Галичини і Стрийщини зокрема знайдуть і свої родинні історії людей, про яких можливо не знає широкий загал, але які тоді доклалися до боротьби за незалежну Україну, яку маємо тепер. Це і є та пам’ять, яку маємо відроджувати сьогодні. З неї починається справжній патріотизм, віра у власні сили. Поважаючи своє минуле ми можемо сміливо йти у майбутнє. Долати тимчасові економічні і соціальні негаразди. Будувати заможну і сильну Україну.

Народний депутат України Андрій Кіт