205 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ, - ТВОРЕЦЬ ГІМНУ УКРАЇНИ, СВЯЩЕННИК, ДІЯЧ
Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства. Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його аматором. Він є автором музики до найголовнішої пісні країни – Гімну.
4 березня 1815 року народився Михайло Вербицький, священик, композитор, автор мелодії національного гімну, хоровий диригент. Автор музики до театральних і оркестрових творів.
Навчався і співав у хорі співочої школи при кафедральному соборі в Перемишлі (1829–1833), Львівській греко-католицькій духовній семінарії (1833–1842, з перервами).
У Львові продовжив навчання музики, опанував гру на гітарі, а згодом і сам навчав; склав посібник-хрестоматію п'єс, співав у різних хорах, диригував, розпочав писати музичні твори. З 1846 – знову в Перемишлі, де працював дрібним чиновником.
Глибше зацікавився театром і створив музику для багатьох вистав ("Верховинці" за Ю. Коженьовським, "Козак і охотник" за А. Коцебу, "Жовнір-чарівник" за I. Котляревським, "Гриць Мазниця" за I. Наумовичем, "Проциха" за Ю. Желехівським та ін.).
Склавши екстерном іспит у духовній семінарії (1850), висвячений на священика і служив парохом у селах Перемишльської греко-католицької єпархії.
З 1864 зав'язав тісну співпрацю з Руським народним театром у Львові, для якого створив чимало музичних сценічних композицій, зокрема до вистави "Підгоряни" I. Гушалевича. Автор хорів "Заповіт" на слова Т. Шевченка, "Поклін" ("Гей на горі") на слова Ю. Федьковича, "Мир вам, браття" і "До зорі" на слова I. Гушалевича, "На погибель" (тост до Русі) на слова I. Стебельського, "Сиві очі", "Сльоза", "Прощання", "Піснь прощальна" на слова М. Шашкевича та ін., церковні композицій (переважно до різних частин літургії Іоанна Златоуста, а також "Ангел вопияше", "Христос воскрес", "Отче наш"), солоспівів, інструментальних та оркестрових творів – увертюр (названих в. симфоніями).
Автор кількох статей: "О пінію музикальном" (1863), рецензії на Службу Божу греко-католицького священика П. Бажанського (1865), "О твореніях музикальних, церковних і мирських на нашей Русі" (1870). Наприкінці 1863 року, в 4-му числі львівського часопису "Мета", присвяченому пам’яті Тараса Шевченка, вмістили підбірку його віршів під епіграфом: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Підбірку відкривав вірш "Ще не вмерла Україна". Автора (П. Чубинського) не було зазначено.
1863 на українських землях підвладних Російській імперії діяв Валуєвський циркуляр. Журнал «Мета» було заборонено розповсюджувати, а П. Чубинський був засланий на 7 років в Архангельську губернію. 10 березня 1865 в Перемишлі вперше відбувався творчий вечір української громади, приурочений до другої річниці смерті Кобзаря. Концертна частина закінчувалася виконанням пісні «Ще не вмерла Україна» на слова, як вважалося, Тараса Шевченка. Лише у 1885 було надруковано, що це слова Павла Чубинського. Схожу мелодію мала музика до хору "Ще не згибло Запорожжя", яка звучала у виставі "Запорожці" К. Гейнча театру «Руська бесіда» у 1864. Свого часу цей твір був гімном Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. 1939 – конституційно, хоч і недовго, був гімном Карпатської України. Вже в роки незалежності, 15 січня 1992, Верховна Рада України затвердила музику, написану композитором, як мелодію державного гімну України. Текст Павла Чубинського був затверджений окремим законом ВРУ "Про державний гімн України" у 2003.