ОКСАНА ЖДАНОВА: МИ ПОВИННІ РАЗОМ ДОПОМАГАТИ НАШИМ БІЙЦЯМ
У розрізі сучасної соціально-економічної ситуації, воїнам, які захищали цілісність держави на Сході, потрібна підтримка. І не завжди така допомога має бути матеріальною чи фінансовою. Про це знають фахівці, які вже понад рік працюють з сучасними героями, їхніми родинами та дітьми.
Сукупність інформації та реальні потреби бійців спонукали небайдужих створити Центр допомоги учасникам АТО. Ідея полягала у тому, щоб в одному місці можна було надати допомогу не лише психологічну, а й фізичну.
Про те, як волонтери планують працювати у Центрі розповіла одна із ініціаторів такого проекту Оксана Жданова.
- Розкажіть, як створювався цей центр, чия це ініціатива, хто вам допомагав.
- Створення цього центру - це робота усієї "Спілки солдатських матерів та дружин Стрийщини". Тривалий час ми допомагаємо нашим хлопцям і їхнім сім'ям - матерям, дружинам, діткам. Ми маємо намір надавати не тільки психологічну допомогу учасникам АТО, а й фізичну. Крім психологів у нас будуть працювати вертебролог, нейрохірург, масажист, реабілітолог. А для цього нам потрібно було більше приміщення. Районна влада виділила нам приміщення у залізничній лікарні на 5 поверсі. Добре, що там є ліфт і з його допомогою ми зможемо піднімати на гору поранених хлопців.
Своїми зусиллями, досить за короткий час, приблизно півтора місяця ми зробили ремонт. До нього долучилося багато людей, які працювали на волонтерських засадах. Багато допомагав завгосп міської лікарні Петро Кошіль. Він залучив усіх малярів, сантехніків, електриків, усю господарську частину міської лікарні, щоб допомогти нам з ремонтом. У нас є Ірина Драпалюк, яка активно займалася ремонтом, довозила потрібні матеріали, залучала людей. Тобто всі господарські роботи були на ній.
Потім до нас підключилися спонсори. Це наші депутати, представники влади, підприємці. Вони закуповували лінолеум, фарбу. Хочу подякувати Тарасу Дирику, який нам поміг і багато вклав коштів. Є люди, які допомагають нам. Не всі вони хочуть, щоб називати їхні імена. Ми всіх запросили на відкриття центру.
З канцтоварами допомагала нам гуртівня, школи, коли дітки закінчували навчальний рік вони нам приносили канцтовари, які нам дуже потрібні. Психологи займаються з дітками - постійно потрібен папір, ручки, олівці, кульки, ватмани. тобто психологи не просто сидять розмовляють з дітками, там йде активна робота.
Хочу наголосити, що наш центр є об'єднуючим. Для того, щоб допомагати бійцям та їхнім родинам повернутися до мирного життя, ми співпрацюємо з усіма, хто готовий. Ми аполітична організація, співпрацюємо з усіма політиками, громадськими організаціями, підприємцями. Також контактуємо з владою, бо нам потрібна їхня допомога. Ми повинні усі разом допомагати нашим бійцям.
- Яка мета цього центру, які завдання ви ставите перед собою?
- Мета цього центру робота не тільки з учасниками АТО, а й з їхніми сім'ями, дружинами, матерями і дітками. В першу чергу це робота психологів з учасниками АТО. Крім цього фізична реабілітація. У нас є масажист, яка закінчила інститут реабілітації Галя Коваль. Вона хороший спеціаліст, погодилась працювати на волонтерських засадах. Відповідно це буде масаж, фізична реабілітація, прості елементарні вправи. Там будуть тренажери, які спонсори погодилися нам дати. Медики залучаються постійно. Тобто, це буде такий центр розподілу допомоги учасникам АТО, де ми будемо підключати нейрохірурга, вертебролога, хірурга, інших спеціалістів. Оскільки центр знаходиться в залізничній лікарні, то у нас буде можливість робити додаткові обстеження.
- Яку саме допомогу ви будете надавати сім'ям?
- Протягом квітня, травня і частини червня у нас уже працювала психологічна група з дітками. Були залучені два шкільні психологи. Зараз маємо мету запросити більше шкільних психологів і створювати такі групи підтримки для діток, які живуть в сім'ях учасників АТО. Діти найбільше страждають і найбільше ховають усі свої емоції, переживання. Якщо з мамами достатньо попрацювати кілька лекцій, то з дітками треба працювати рік, якщо не більше. Також ми хочемо залучати мам до роботи. У нас хороші ідеї в цьому напрямку. Дружини і мами часто не готові до прийому своїх чоловіків, які повертаються з війни. Вони не знають, як правильно себе вести, що можна говорити, а що ні. З мамами нам вдалося провести тільки одну лекцію. Поки у нас ще слово "психолог" сприймається гостро, але вдається переконувати, що це потрібно. Тому будемо запрошувати психологів до такої праці.
У нас є досвідчені дівчата-психологи, вони працюють окремо, але ми з ними завжди спілкуємось. Вони читають нам лекції. Марта Гладій, Ростислава Пекарюк - це досвідчені фахівці, мають дуже великий досвід роботи з сім'ями, особливо з сім'ями загиблих. Також у нас є Ірина Яців, Соломія Курилишин, Ліда Янів. Це все психологи, які готові працювати на волонтерських засадах.
Буде психологічна група для хлопців. Коли ті, що воювали, разом у групі підтримують один одного. Така робота є більш ефективною. Маємо намір запросити художника, який разом з психологом буде проводити арт-терапію. Такий художник уже є, він працює в Стрийському ВХПУ 16, і погодився працювати у нас.
Мріємо, і ця ідея нашої голови Марії Шпіцер, про те, щоб створити на вулиці спортивний майданчик для хлопців, де б вони могли собі поганяти футбол, активно відпочити. І окремо хочемо майданчик для діток. Тут ми б поставили дошки, де діти могли б малювати. Влітку, або коли на дворі тепло, на свіжому повітрі займатися дуже добре. Мріємо про басейн, в Стрию є вже басейн, маємо намір звертатися до власника, думаємо, що він нам не відмовить. Хоча би п'ять хлопців, учасників АТО і п'ять дітей могли би ходити туди безкоштовно. До психологічної й фізичної реабілітації хочемо залучити й інші спортивні комплекси. Щоб ті хлопці, яким потрібна додаткова фізична реабілітація могли б туди ходити.
- Хто буде працювати у центрі, хто ним керуватиме?
- У нас підібрався молодий колектив. Психологи молоді, лікарі молоді. Ми працюємо всі на одному рівні. Нема хтось начальник, а хтось підлеглий. Ми практично всі одного покоління. У нас колектив однодумців, тому працюємо злагоджено. Обов'язки ми поділили між собою, скажімо я є координатор з психологами. Багато зусиль доклала наша голова спілки Марина Шпіцер, щоб нам дали це приміщення. Є дівчата які активно приймали участь в ремонті, тобто робили все своїми силами.
Для того щоб працювати, ми проходили навчання. Читати лекції нам приїжджали з Українського Католицького Університету. Також лекції читали наші дівчата-психологи, які мають великий досвід роботи з учасниками АТО. Навчали нас священики і сестри монахині. У нас є психіатр і цього боятися не треба, є дівчата, які займаються з алкозалежними, нажаль ця проблема є.
Співпрацюємо зі священиками. Дуже добре, що отці, священнослужителі активно працюють з військовими. Вони постійно виїжджають у зону АТО. Отець Мирон допомагав нам у церкві, відбувалися служби для учасників АТО. Без священників працювати важко.
- Як саме ви знаходити тих людей, яким потрібна допомога і чи йдуть вони на контакт з вами?
- Ми співпрацюємо з центром соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Вони активно спілкуються з сім'ями і знають їхні проблеми. Також нами і іншими волонтерськими організаціями постійно складалися списки мобілізованих.
Чи йдуть на контакт? Так йдуть, бо є рівень довіри. Кажемо, що ми волонтери і працюємо не для того, щоб поставити галочку, а для того, щоб їм допомогти. Хлопці, їх сім'ї, особливо сім'ї загиблих, і ті де є психологічні проблеми, вони дуже чутливі до щирості, і одразу бачать, чи ти щиро їм хочеш допомогти. Тому є такий рівень довіри. Якщо ти волонтер чи людина доброї волі, хочеш дійсно їх чимось підтримати, помогти, вони йдуть на контакт, і ми цей контакт не втрачаємо.
Не можу сказати, що ми з усіма спілкуємось, адже мобілізованих дуже багато, ми нараховуємо десь до півтора тисячі в Стрию і Стрийському районі. У нас усі волонтери мають контакти з сім'ями, Були випадки, коли ми з психологами виїжджали в сім'ю, де є загиблі. Найкращий контакт, коли ти бачиш, що в сім'ї робиться.
Багато сімей нас знаходить через знайомих і друзів. Наші медики з міської лікарні й районної, стараються, щоб хлопці йшли без черги. І не тільки хлопці, а також їхні мами, багато матерів уже лікувалися у нас.
- Що ще плануєте робити?
- Ще у нас є ідеї працювати з суспільством, щоб люди пам'ятали, що хлопці повертаються з пекла і ми маємо бути уважні. У будь-якому місті, у закладах торгівлі, кафе, транспорті, поряд з нами може бути чоловік, який повернувся з фронту, чи то його дружина, діти. Тому ми маємо себе правильно вести, не бути агресивними, не говорити дурниці. У хлопців може бути стресовий розлад. І це не тільки їх проблема й їхньої сім'ї. Це виноситися на все суспільство - на транспорт, на підприємства, де вони працюють, на сферу обслуговування. Тому ми маємо ставитися з повагою один до одного. Особливо до учасників АТО. Вони часто питають: "Для чого ми стояли?" Щоб ми тут, у Стрию, у Львові, на західній Україні спокійно працювали, наші діти спокійно ходили до школи, спокійно їздили в транспорті і т.д.. Для нас усіх.